Bakanál na carské svatbě:

Kdesi za devatero zeměmi, tisíc almazů za vysokými horami, za bouřlivými stranami, kde pořádně nikdo nezná cestu ani tisíce verst, za oblaky a Bujanem, za Ojrem a Kajdanem, se zrodil podivný kraj — dosud nepoznaný a neslýchaný, kde se mořská vlna žene ke břehu. Kraj světu nevídaný, divy neslýchaný, zázrak zázračný. Dalo se tam spatřit a uslyšet úplně všechno.

Vytahoval je Knof z bažiny, díval se — jako by byli v bezpečí, ale všude tam byl popel a horečka. Nosili to na hlavách, kolem dokola kroužili a všechno se začalo kutálet vzhůru nohama. Bránili se převrácením a znamením velkého orla, který poskakuje na jedné noze, točí se a vrtí, škrábe a skřípe.

Stojím a přemýšlím: měl bych jít, ale kde tu sílu vzít, která mě drží? V dálce jsou na moři lodě, ale štěstí tam v zajetí bloudí jak otrok. Daruji květiny medovému závoji, houpací síť, zázrak a ubrus-samobranku. Jakmile ubrus rozprostřu, nahlas zvolám, aby na tomto ubruse bylo co jíst a pít.

„No teda, podívej se, jaký podivný bodlák tam sedí a šklebí se. Pojď sem, bratře — pochutnej si a nestyď se!“

Kolem dívka prošla, a krásná sama o sobě, bujná, jako strom urostlá, jen se podívej: růžové tváře a cop — nočním stříbrem se zahalil a v mžiku se v labuť promění. Dívali jsme se na tak ni, až sliny polykali! Zamávala, odešla a odletěla — jen jsme zahlédli, že tu vůbec byla.

A tu se odněkud vzal ten ruský hlupák Ivan. Jeho kohout kokrhal a vodku klopil, a štika v růžové šále leží vedle něj ve vědru. Na peci odpočívalo moře a společně s Ivanem a chalupou se rozlévalo.

Tu potkají, po špičkách Baba Jaga běží, šlape soud za ní — a najednou zakopla a hloupá,  kotrmelcem spadla taj na záda. Trávila bláznivou houbou, a teď hlavou narazila do dubu. Tak už to bude, když čert mlátí a nemůže klidně usnout.

Potají a potichoučku Dmitriček plul za Marií, za oceánem, za dubem ta Dniprem — modré sopky, tam stojí dům matek. A vedle dub stojí zelený, na tom dubu — dům učeň. Kolem dokola chodí po řetězu a v tom domě sedí kocour. Sedí a pohádky vypráví.

Na té chaloupce na kraji lesa seděla Stonožka. Letěl labuťák jednokřídlý, zamával — a Stonožka se rozkutálela! Jedna nožka odpadla, třese se a křičí a Sergejovi sprostě nadává.

A Serhijko ze strachu — hup do jeskyně! A tam Solovej-Rozbojník v ponožkách sedí, nastydlý, naštvaný. Nemůže pískat, jen popotahuje nosem, láduje se mákem a kysaným želé.

„Proč,“ říká, „řveš jako čert na jarmarku? Vždyť vidíš, jak mám zapálené hrdlo, a k tomu se ještě štika ve vědru rozezpívala a Ivan na peci rozlil moře!“

A v tu chvíli vylézá zpod pece Čert v krpcích, v rukou drží zrcadlo bez skla, dívá se do něj a vousy si kroutí. „Ech,“ říká, „krása — to je strašná síla, zvlášť když Jaga do dubu vrazila a kocour na řetězu pohádky zapomněl!“

A začal takový tanec, že i modré sopky za oceánem začaly tančit. Stonožka našla svou nohu, připojila si ji zpátky a vydala se pro pirohy!

Náš zázračný ubrus-samobranka jak se rozprostře po celém lese, spustí hopak a rozehraje jazz i hlasité kolomyjky! Z něj najednou do vzduchu vyskakují horké, nadýchané pirohy s višněmi a taštičky se škvarky a zakysanou smetanou — létají pod mraky a samy si strkají do úst!

Bodlák se z toho zázraku večernicemi tak dojal, až rozkvetl fialovým květem a dal se těmi taštičkami Solovejka-Rozbojníka krmit, aby se ten rychle uzdravil!

A tehdy se odhalilo hlavní tajemství toho všeho bláznivého zmatku! Ukázalo se, že všechna ta havěť — Stonožka, Jaga s boulí na čele a potulný kocour — neběžela jen tak někam, ale na velkou svatbu roku:

Laptěmi obutý, bláznivý ruský hlupák Ivan se žení se svou jedinou láskou — Štikou v růžové šále!

Na svatbě je naprosté veselí, bakanál a hloupost: kohout hltá vodku přímo z vědra, Ivan na peci vjíždí do louže a Jaga s boulí na čele křičí „Gorko!“ a zajídá to bláznivou houbou.

Kocour na řetězu z leknutí místo ruských pohádek spustil ukrajinské písně, jednokřídlá labuť hraje na harmoniku a Sergejko se Stonožkou tančí hopak na jediné pohovce. Čert v krpcích daroval novomanželům ono zrcadlo bez skla, aby se dívali na svou „krásu“, a Baba Jaga, která zapomněla na houby, ze samé radosti líbá dub, do kterého před chvílí vrazila.

Sergejko se Stonožkou se smějí, pirohy létají vzduchem a ubrus hraje tak, že dokonce i modré sopky za oceánem odpalují ohňostroje z růžového dýmu a řehotají se té bláznivé svatbě! Tak si žijí v tom kraji, kde divů je neslýchaně a zázraků nevídaně!                                                                        

                                                                        L. S. 03. 10. 2026

Бaлаган на царському весіллі:

Десь за тридев'ять земель, тисячу альмізів за високими горами, за бурхливими сторонами, де толком ніхто не знає дороги і тисячі верст, за хмарами та Буяном, за Ойром та Кайданом народився дивний край, ще не відомий та не чуваний, де хвиля біля моря біжить до берега. Миру невіданий, див невислуханий, чудо дивнеє. Все там можна було побачити та почути.

Витягував їх Кноф із болота, дивився — начебто у захисті, але там попіл та трясця. Несуть на головах, кругом кружляють, та покотилося все шкереберть. Боронять перевертом та знаком великого орла, що на одній нозі стрибає, крутится та вертиться, шкребе та скрегоче.

Стою, задумався: маю йти, та де ж ту силу взяти, що тримає? Вдалині кораблі на морі, та щастя там невільником бродить. Дарую квіти медовій завої, гамак, диво й скатертину. Тільки скатертину розгортаю та вголос промовляю, щоб на цій скатертині було що їсти та пити.

Ого, дивися, який дивний чортополох сидить та кривиться. Ходи-но ти, брате, сюди — пригощайся та не стидайся!

А навколо дівчина проходила, та хороша сама, пишна, як дерево статна, он яка: рожеві щоки та коса — нічним сріблом огорнулась та вмить на лебедя перетворилась. Дивилися ми на неї так, що чуть слиною не вдавилися! Вона махнула, пішла й полетіла — тільки й видно було, що була.

І тут звідкись узявся той руський дурень Іван. Його півень голосив та горілку глушив, а щука в рожевому шарфі лежить поряд із ним у відрі. На печі море відпочивало, з Іваном та хатою розливали.

Тут із-нишком, із-тишком баба Яга біжить, ступає за нею, і тут спіткнувся та впав дурний горілиць. Вона труїла дурним грибом, а тепер головою в дуба влучила. Отак буває, як чорт молотить та не може спокійно заснути.

Через за-тишком, а з-за нишком, Дмитрик плив за Марією, за океаном, за дубом — сині вулкани, там стоїть дім матерів. А поруч дуб стоїть зелений, на тому дубі — дім учений. По ланцюгу ходить кругом, і в тому домі кіт собі сидить. Сидить і казки говорить.

На тій хатинці, край лісу, сиділа там Сороконіжка. Летів лебідь однокрилий, махнув — і Сороконіжка розкотилась! Ніжка впала, тріпоче та кричить, і Сергійка матюками боронить.

А Сергійко з переляку — скік на печуру! А там Соловей-Розбійник у шкарпетках сидить, застудився, свистіти не може, тільки носом шмигає та кисіль з маком глушить.

«Чого, — каже, — ореш, як той чорт на ярмарку? Бачиш, у мене горло обклало, а тут ще щука у відрі розспівалася, та Іван на печі море розплескав!»

А в цей час з-під печі вилізає Чорт у постолах, у руках тримає дзеркало без скла, дивиться в нього та вуса підкручує. «Ех, — каже, — краса — це страшна сила, особливо коли Яга в дуб врізалася, а кіт на ланцюгу казки забув!»

І почався тут такий танок, що й сині вулкани за океаном затанцювали, а Сороконіжка знайшла свою ніжку, причепила назад та й пішла за варениками!

Наша диво-скатертина як розгортнеться на весь ліс, як заграє гопака та заведе джаз і гучних коломийок! З неї в повітря як вистрибнуть гарячі, пухкі вареники з вишнями та пиріжки зі шкварками та сметаною — літають попід хмарами, самі в рот просяться!

А чортополох від такого дива вечорницями розчулився, аж розквітнув фіолетовим цвітом і давай тими варениками Соловейка годувати, щоб той швидше вилікувався!

І тут розкрилася головна таємниця цього гармидеру! Виявляється, уся ця нечисть, Сороконіжка, Яга з ґулею на лобі та кочуючий кіт бігли не абикуди, а на велике весілля року:

Лапотно-божевільний руський дурень Іван одружується зі своїм єдиним коханням — Щукою в рожевому шарфі!

На весіллі — повний розгул, балаган і глупство: півень глушить горілку прямо з відра, Іван на печі в'їжджає в калюжу, а Яга з ґулею на лобі кричить «Горько!» та закушує дурним грибом.

Кіт на ланцюгу від переляку замість російських казок затягнув українських пісень, однокрилий лебідь грає на гармошці, а Сергійко з Сороконіжкою танцюють гопака на одному дивані. Чорт у постолах подарував молодятам те дзеркало без скла, щоб дивилися на свою «красу», а баба Яга, забувши про гриби, на радощах цілує дуб, у який щойно врізалася.

Сергійко із Сороконіжкою сміються, вареники літають, а скатертина грає так, що аж сині вулкани за океаном пускають салюти з рожевого диму та регочуть з того дурнуватого весілля! Отак і живуть у тому краю, де див невислухано і дива невідано!

                                                                         Л.С.03.10.2026